Матеріал підготовано на основі рекомендацій, опублікованих на ресурсі Підпиши & Перешли, а деталі щодо загального процесу розірвання шлюбу доступні за цим посиланням.

Розлучення часто стає непростим етапом. При цьому принциповим є розуміння, які об’єкти залишаються у володінні кожного з подружжя, а які вважаються спільною власністю. Іноді під час укладання шлюбу сторони передбачають це у шлюбному договорі. В інших випадках, коли такої угоди немає, поділ здійснюється відповідно до законодавства. У будь-якому разі коректний розподіл усіх речей дає змогу мінімізувати конфлікти. Важливо точно визначити, що входить до неподільного майна й не переходить в загальну власність, а що підлягає спільному розподілу.

Неподільне майно: коротка характеристика

Законодавство визначає майно, яке не ділиться в разі розірвання шлюбу. Йдеться про об’єкти, котрі мали від початку підтверджений індивідуальний статус. Кожен із подружжя отримує повні права на речі, які йому належали ще до реєстрації відносин, а також на:

  • майно, набуте за договором приватизації, що оформлювався на конкретну особу;
  • усі подарунки, підтверджені офіційною документацією, незалежно від вартості;
  • отримане у спадок нерухоме чи рухоме майно;
  • особисті речі, зокрема прикраси та інші об’єкти виключно індивідуального призначення;
  • премії та нагороди індивідуального характеру, що не належать до загального доходу сім’ї;
  • муніципальні приміщення, які надавалися без можливості приватизації.

Якщо одна зі сторін значно сприяла збільшенню вартості об’єкта, який до того вважався неподільним, за певних обставин суд може змінити його статус. Іноді людина здійснює дорогий ремонт у квартирі, придбаній чоловіком чи дружиною ще до весілля. Якщо надано докази й експертний висновок про суттєве зростання цінності житла саме завдяки вкладеним спільним ресурсам, можлива часткова компенсація чи визнання об’єкта спільним. Це повноцінно розглядається в суді з урахуванням усіх нюансів.

Спільна власність та її розподіл

Основні принципи

У шлюбі набуваються різноманітні речі та права: нерухомість, автомобілі, коштовності (якщо не підпадають під ознаки особистих), фінансові накопичення. За законодавством, усе, що куплено за період офіційних подружніх відносин, належить обом у рівних частинах. Не має значення, чи хтось із партнерів був тимчасово без доходу. Наприклад, людина доглядала дітей, мала стан здоров’я, що не дозволяв працювати, зосереджувалася на навчанні чи виконувала переважно хатні обов’язки. Головне – підтвердити, що майно з’явилося в сім’ї після укладення шлюбу й передбачалося для спільного користування.

До спільної власності належить:

  • житлова нерухомість, придбана на кошти обох або одного з подружжя;
  • автомобілі, куплені після реєстрації шлюбу;
  • побутова техніка та меблі, якщо вони не вважаються особистими;
  • гроші на рахунках, заощадження, матеріальні активи;
  • інші об’єкти, придбані під час шлюбу: цінні папери, інвестиційні інструменти, комерційні об’єкти.

Премії, пов’язані з інтелектуальною діяльністю, є винятком і не підлягають обов’язковому поділу. Вони вважаються результатом особистих творчих чи наукових зусиль. Однак заробітна плата, стипендія, пенсія, додаткові винагороди переважно розглядаються як спільний дохід. Усе це ділиться за стандартною пропорцією 50 на 50 або відповідно до шлюбного договору.

Способи розподілу спільного майна

Передбачено два основні методи вирішення питання. Перший – добровільна домовленість. Сторони можуть укласти письмову угоду, де розписати, хто який об’єкт отримує та чи бажає він надати компенсацію другому. Такий спосіб бажаний у разі відсутності серйозних розбіжностей. Другий – судовий розгляд. Тоді враховуються всі наявні докази, документи про право власності, доходи, фактори збільшення вартості конкретних речей.

  • Підготовка документів (свідоцтво про шлюб, докази придбання майна, довідки про витрати).
  • Подання позову до суду, якщо сторони не досягли згоди.
  • Аналіз обставин справи: час набуття майна, джерела фінансування.
  • Винесення рішення, яке визначає розподіл.

Суд може ухвалити механізм компенсації. Наприклад, одному з подружжя переходить більша частка нерухомості, а іншому – частина належних фінансових активів чи автомобіль. Мета – забезпечити справедливий баланс.

Поділ майна до й після розлучення

Законодавство враховує, що розподіл речей не завжди відбувається саме під час розлучення. Іноді подружжя оформляє всі нюанси вже після розірвання шлюбу. Але принцип залишається однаковим: ті самі підходи та норма про 50% кожному, якщо немає додаткових домовленостей чи укладеного контракту. Увесь механізм не змінюється, незалежно від стадії процесу.

Термін позовної давності щодо майнових претензій починає відлік із моменту, коли особа дізналася про порушення. Якщо друга сторона, наприклад, продала спільне майно без згоди, позовну давність відліковують із дня, коли виявили цей факт. Це означає, що розлучення як таке не зумовлює обов’язкового початку відліку строку і не впливає на саме право ініціювати поділ.

Грамотно оформлені документи та ясність стосовно джерел походження активів знижують ризик тривалих спорів. Дотримання усіх норм і юридичних нюансів допомагає врегулювати питання з розподілом майна чітко та без зайвих суперечок. Якщо кожен із подружжя усвідомлює межі своїх прав на речі, які було придбано спільно чи подаровано комусь особисто, це зменшує можливі конфлікти.